Хлопчик щось малював.
Вчитель сказав:
– Цікавий малюнок. Кого ти зобразив на ньому?
– Це – Бог.
– Але ж ніхто не знає, який є Бог.
– Коли я закінчу малюнок, то знатимуть усі.
Невдовзі по народженні братика, маленька Сахі попросила батьків залишити її саму із немовлям. Дорослі занепокоїлися, бо знали, що чотирилітні діти частенько заздрять молодшим, а тому боялися, щоб Сахі бува не вдарила чи не штовхнула маля. Батьки сказали дівчинці: «Ні».
Проте Сахі не виявляла жодних ревнощів. Вона ставилась до братика напрочуд сердечно, а її прохання залишитись із ним наодинці ставали щораз наполегливіші. Врешті батьки погодилися.
Втішена, Сахі пішла до кімнати, де лежав братик, і зачинила за собою двері, залишивши, однак, маленьку щілину. Отож зацікавлені батьки могли бачити й чути, що там діється. Вони спостерігали, як маленька Сахі спокійно підійшла притулившись до нього щокою і вимовила:
– Дитинко, розкажи мені про Бога. Бо я вже стала Його забувати. (Дан Мілман)
Діти знають, який є Бог, але приходять у світ, який чинить усе, аби чимскоріш про Нього забули.