На торгах розпорядник підняв догори скрипки. Були вони подряпані, понищені, а струни порозтягувалися й обвисли. Торговиць вважав, не варто марнувати час на старі скрипки, а проте показав їх усім, посміхаючись.

– Скільки за них дасте? Почнемо від … ста тисяч лір.

– Сто п’ять! – обізвався якийсь голос. Потім сто десять.

– Сто п’ятнадцять! – вигукнув інший.

Потім сто двадцять.

– Сто двадцять тисяч – раз, сто двадцять тисяч – два, сто двадцять тисяч…

Тут якийсь сивоголовий чоловік із кінця зали піднявся зі свого місця і підійшов ближче. Чоловік узяв до рук смичок. Хустинкою витер стареньку скрипку, наладнав розтягнені струни, енергійно торкнув їх – і залунала дивовижна чиста мелодія, подібна на ангельські співи.

Коли він перестав грати, торговець спокійним низьким тоном спитав:

– Скільки хто пропонує за стару скрипку? – І підняв її разом зі смичком. – Мільйон! А хто два мільйони? Два мільйони! А хто дає три? Три мільйони – раз, три мільйони – два, три мільйони – три! Продано! – проказав торговець.

Люди стали аплодувати. Хтось спитав:

– Що так змінило вартість скрипки?

– Дотик майстра, – пролунала відповідь.

Усі ми – наче старі інструменти, запилюжені, понищені. Але можемо зіграти божественну мелодію. Досить лише одного дотику Майстра.