Один мудрець сів на корабель, аби переплисти море. На середині шляху раптом налетіла страшна буря. Височезні хвилі кидали корабель з одного боку в другий, наче галузку. Усіх опанував страх: хтось молився, хтось поривався кричати, а ще хтось кинув у море весь свій пожиток. Лише мудрець був незворушний.
Нарешті буря стихла. Поволі на обличчя подорожніх повернувся рум’янець. Частина з них звернулася до мудреця з питанням:
– Невже тобі ніколи не буває страшно? Хіба ти не розумів, що між нами і смертю пролягала лише дерев’яна дощечка?
– Звичайно, розумів. Однак впродовж життя я не раз пересвідчувався, що межа буває й тонша.
Що віддаляє нас від смерті? Чи справді така тонка межа між смертю і життям?
* * *
В останніх роках отцю Боско було важко ходити. Ті, котрі бачили, як він прошкує через подвір’я, частенько питали його: «Куди Ви ідете, отче Боско?»
Відповідь була та сама: «До неба».
Усі ми могли б так казати на кожному кроці нашого життя: «Іду до Тебе, Господи!»